В них кожен вечір по-різному,
П`яний він (чуємо часто ми)
Сипле прокльонами грізними,
Гнівно лякає нещастями.
Звично, застиглою скелею,
Ловить вона звинувачення.
Потім в холодній постелі їй
Квилиться, тужиться, плачеться.
Ранок прийде неприкаяний,
Двері відчиняться з грюкотом,
Тихо промовить - "хазяїн мій",
Він обізве її "сукою".
Інколи, в стані тверезому,
Він обціловує руки їй,
Стелить словесне мереживо,
Ну а вона мовчки слухає.
24.05.2015р.
Мовчання
© Copyright: Наталя Мазур, 2015
Свидетельство о публикации №115070100180
Свидетельство о публикации №115070100180
Рецензии