Стежиною йду до старої криниці,
Тримаючи відра в руках.
Вона, життєдайна вологи скарбниця,
Приходить до мене у снах.
Сховалась під дубом, а він нахилився
Неначе козак у журбі.
Корінням наміцно за землю вхопився,
Даючи прихисток тобі.
І повінню часто з вінцем накривало,
Ховаючи навіть сліди.
Та знову,як Фенікс, криниця зринала -
Чистенька і повна води.
І прохолоду ти нам дарувала,
Ніколи не була пуста,
Живильною силою ти напувала
Від спеки засохлі вуста.
Схиляюся я до старої криниці
Минулі згадую дні.
І знову вона зазирає в зіниці
Тамуючи спрагу мені.
23.06.2015
Стара криниця
© Copyright: Сергей Рубанский, 2015
Свидетельство о публикации №115062607404
Свидетельство о публикации №115062607404
Рецензии