беларуская мова

за твоїми кордонами, моя країно,
починається великий дитячий будинок
і ти, білорусь, ведеш нас туди.
може, народилися ми безногими.
може, молимося не тим богам.
може, несемо тобі лише горе,
може, хворі ми невиліковно.
може, нічим тобі годувати нас,
та хіба ж не вміємо ми жебракувати,
може, й не хотіла ти нас ніколи,
але ж і ми, коли все починалося,
не вміли тебе любить.

твоя мова така маленька,
що ще навіть говорити не вміє.
а ти, білорусь, в істериці,
тобі все здається,
що акушерки переплутали свитки.
то що тобі, годувати чужу дитину?
своїм молоком поїти мову чужу?
мову, що синіє на підвіконні
чи мова це, чи торішній іней,
чи іней це, чи лиш тінь від ікони,
чи тінь це, чи просто нічого.

не мова це,
бо не має системи.
як смерть вона, нерозбірлива і раптова,
як смерть, від якої неможливо померти,
як смерть, від якої оживають мерці.

мова, заради якої дітей кладуть на пательні.
мова, заради якої вбиває брат брата.
мова від якої нікому не врятуватися.
мова, що народжує чоловіків-виродків,
народжує жебрачок-жінок,
народжує безголових тварин,
народжує жаб з голосами людськими.

не існує цієї мови,
вона навіть не має системи,
неможливо заговорити нею -
відразу б'є в морду.
навіть на свято
цю мову не розвісиш у місті.
жодні феєрверки її не прикрасять,
жоден неон.

та клав я на ту систему
свій великий
акордеон.

а мій акордеон -
він, як міхи розтягнуті -
він, як гірські верхівки -
такий, мій акордеон.
він їжу бере з моїх рук,
він лиже їх, і наче дитина
не злазить з моїх колін.
але коли буде треба
він покаже своє траляля.

автор: вальжина морт