ти посміхаєшся.
а в серці щось холоне.
час сумувати і вдягати теплий одяг.
була б можливість - гріла би долоні.
але з можливостей - лише останній потяг:
зробити крок
у темряву метро.
ти посміхаєшся.
і щось же в тому є.
ховаєш почуття всі в комірчину.
і забуваєш - як буває навзаєм.
що саме це робило з нас людину.
спішиш дорослішать. навіщо? зокрема
в твоїх думках лиш фоєр та ремарк.
ти посміхаєшся.
вже котрий клятий місяць
я не знаходжу сил в собі і місця.
я не знаходжу слів сказати як багато
буває того, що здається вже замало.
електроплити? штучне не(багаття).
тепло зникає.
а коли його не стало?
нас розкидало
по чужим країнам, по кишеням.
занадто димом сповнені тепер легені.
ти посміхаєшся.
і думаєш, ми вільні.
але
ні почуттів,
ні шрамів,
ні обіймів.
дорослi посмiшки
© Copyright: Алена Лобанова, 2015
Свидетельство о публикации №115062306214
Свидетельство о публикации №115062306214
Рецензии