106. Василь Стус. Блескучие, своим сияньем слеп

Блескучие, своим сияньем слепнут трубы –
Со всех сторон и изнутри. Струится
Высокий день. Как спирта штоф, стоит
Стеклянный окоем.
Иные в душах тихнут
И отдаются щедро, словно жены,
Твоей душе, от блеска остеклелой.
И длится плоть прозрачная твоя,
Точно ажурный мост – через века.



        Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть –
        іззовні і зсередини. Струмить
        високий день. Як спирту штоф, стоїть
        осклілий обрій.
         Інші в душах тихнуть
        і віддаються щедро, як жінки,
        твоїй душі, що в сяєві оскліла.
        I довжиться твоє прозоре тіло,
        мов ажуровий міст – через віки.


Рецензии