106. Василь Стус. Блескучие, своим сияньем слеп
Со всех сторон и изнутри. Струится
Высокий день. Как спирта штоф, стоит
Стеклянный окоем.
Иные в душах тихнут
И отдаются щедро, словно жены,
Твоей душе, от блеска остеклелой.
И длится плоть прозрачная твоя,
Точно ажурный мост – через века.
Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть –
іззовні і зсередини. Струмить
високий день. Як спирту штоф, стоїть
осклілий обрій.
Інші в душах тихнуть
і віддаються щедро, як жінки,
твоїй душі, що в сяєві оскліла.
I довжиться твоє прозоре тіло,
мов ажуровий міст – через віки.
Свидетельство о публикации №115062100583