Нехай це краще буде монолог,
Ніж наша незавершена розмова.
Мені ти вже не скажеш ані слова...
Такий-от невеселий епілог.
Нехай це буде ніч і сильна злива.
Нехай тобі насняться інші сни.
Нарешті зрозумієш - я щаслива,
А за тобою вже нема вини.
Нехай оте мереживо доріг,
Якому ми так легко піддалися,
Сховає назавжди осіннє листя.
Розлука ж і не ступить на поріг.
Ти знаєш краще всіх - усе минає...
Любов дарує крила і зника.
Хоч у думках твоїх мене немає,
Та хай у серці спогад заблука.
А ти мовчи. Це ж так тобі вдається.
Ховаєшся, ховаючи слова...
Любов жива - допоки б'ється серце.
Все просто: треба вірити в дива...
Куди летить сумне осіннє листя?
А раптом ніч і злива до весни?
Чому цей світ на двоє розділився:
З тобою і без тебе?.. Поясни...
©my
Монолог
© Copyright: Надя Артюх, 2015
Свидетельство о публикации №115061905282
Свидетельство о публикации №115061905282
Рецензии