Не про нас

Була злива. Хоча й не осінь.
То прощались... Але не ми.
І даремно ховали сльози,
І ховалися між людьми...

Він її не тримав в обіймах.
Він боявся її очей.
Хоч була ще одна надія,
Та й її він розбив ущент.

І мовчали вони - обоє,
Хоч шукали потрібних слів.
Було надто багато болю -
Віт збагнути того не вмів.

А вона не могла чекати.
Ій хотілося утекти...
Приховати примарну втрату
І спалити між них мости...

І ніколи його не чути,
І не бачити більше зовсім...
І забути його! Забути б...
Але злива... Хоча й не осінь...

І прощались вони. Востаннє.
Хоч далеко ще до зими...
Ніби в них не було кохання...
Як же добре, що це не ми!


Рецензии