І це ж було мені так треба закохатись
В слова й лице якого так я і не бачив.
І голосу, якого так почути
Жадав завжди і попри все збагнув:
Мені так вже судилось бути,
Щоб дотику твого я не відчув.
Так соромно перед собою й годі,
Я як дитина в пелюшках і мріях
Лечу повз хмари-обрії зелені
На дні мого таємного, все ж дива
І я цим тільки днем живу
Що, мабуть, все ж таки настане
Та непримітна мить мого будення
Коли я встану із колін й знімуся
В далеке небо й розірвусь
Яскравим полум'ям студеним
І даруватиму любов й натхнення
Я буду жити. Не здаюсь...
Коли почнеться моя мр я
© Copyright: Доминик Смех, 2015
Свидетельство о публикации №115061800892
Свидетельство о публикации №115061800892
Рецензии