Жили по сусідству Зозуля і Плиска
на тихім узліссі на березі річки,
дружили давненько, бо мешкали близько,
хоч зовні не схожі – були як сестрички.
Зозуля яєчко підкинула Плисці,
а плисчине хижо розбила і з'їла.
Зростає підкидьок в родинній колисці,
міцніє, нівроку, і духом, і тілом.
Піклується ненька, годує малечу,
заледве на всіх вистачає небоги.
Лягла їй нелегка робота на плечі,
а в серці пташини – глибока тривога.
Росте зозулятко, ненатле й зухвале,
братів випихає з батьківської хати –
хапузі чужого повік буде мало.
В турботі про всіх розривається мати.
Зозуля лиха не натішиться сином
і тільки радіє сусідському горю.
І тануть надії крилаті, і гинуть
пташата, яких не почують простори...
Пильнуйте себе, щоб при слушній нагоді
вам ворог підступний не вкрався в довіру,
бо так непомітно зникають народи,
коріння втрачаючи, землю і віру.
Зозуля i Плиска
© Copyright: Маслов Владимир, 2015
Свидетельство о публикации №115061609633
Свидетельство о публикации №115061609633
Рецензии