Как будто лебедь распахнула
Тонкоголосых две руки,
Губами теплыми коснулась
Моей хладеющей щеки,
Слезою темень пронизала
И в лихорадке иль бреду,
Не досказав, что-то сказала.
Я, как в антоновом жару,
Не чуял ничего, не бачил,
Усилием последним вдруг
Постигнув: все. Тебя утрачу,
Как только за угол сверну.
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
збілілі губи притулила
мені до змерзлої щоки.
Сльозою темінь пронизала
в пропасниці чи маячні,
казала щось, даліти стала…
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все, тебе я втрачу,
ось тільки виведуть за ріг…
97. Василь Стус. Как будто лебедь распахнула...
© Copyright: Алёна Агатова, 2015
Свидетельство о публикации №115061605703
Свидетельство о публикации №115061605703
Рецензии