Ревуть гармати, плачут дiти
Чорни обличча , як земля
За що була ix мати вбита?
За те що мовча не могла
Дивитися, як рiдне мicто
Божеволiе день за днем,
Червоно-чорними стягами
Себе «здіймаючи с колiн»?
I зашивая собi рота.
«Ворог любий, хто не за нас»
И страшне «Deutschland uber alles»
Як морок мертвий кожний раз.
I знову танки серед степу
Знов намальовани крести
Але тепер це не чужинці
Саме кошмарне-що своi
Саме такi, як тут в луганьске
з одного двору парубки
Вони прийшли, щоби вбивати
Як будто не було вiйни
Вiйни, що кожного торкнулась
Iз кожной забрала сім'ї
Як пізно нам всiм схаменулось
Своi теперь, як вороги
Кохана ненько,Украiно
За що отруїли тебе?
За що ти майже рiк вбиваешь
Не ворогiв – саму себе
с кем?
© Copyright: Станислав Мирончук Спб, 2015
Свидетельство о публикации №115061508442
Свидетельство о публикации №115061508442
Рецензии