Маки

Доброго ранку, коханий!

Сьогодні день почався як завжди: жінка зайшла в мою кімнату і принесла свіжу воду для маків. Чарівні квіти! Ти подарував мені той букет минулого місяця, а вони досі проростають на моїх стінах, уявляєш? Щоранку! Я прокидаюсь і бачу все нові і нові червонезні маки на стелі. Пурпурові, густі, ніби кров. Я не переношу запах крові. Мене від крові верне. Але ж маки… Знаєш, маки - це наркотична рослина. Вони заманюють, збуджують, зводять з розуму і викликають залежність. Хм…
У мене червона підлога. І стіни. І стеля, стеля теж пурпурово - червона!  Сонце інколи пробивається крізь вікно і створює химерний візерунок на стіні. Мені здається, що я бачу ґрати. Але це тільки моя уява! А взагалі, я дуже люблю свою кімнату.  Я сама вибирала коврик, штори і постільну білизну. Хоча ні… Білизну подарували твої батьки на весілля. Але це неважливо. Важливо те, що я тримаю твоє серце під подушкою. Інколи, коли я бажаю йому доброї ночі, мені здається, що воно пульсує. І навіть не сперечайся зі мною, це точно ТВОЄ серце! Я сама його дістала з твоїх грудей. Трохи некрасиво вийшло: ти подарував мені кишеньковий ніж, щоб я захищалась від грабіжників, а я ним копирсалась у тобі… Але я ж акуратно! Я не хотіла зробити тобі боляче! Я взяла лиш те, що по закону належало мені.
І ще… Коханий, вибач за ту жінку. Визнаю - я погарячкувала. Але ж ти прекрасно знаєш, як я ненавиджу білі троянди!!! Ти знав! Якби ж тільки жінка, але білі троянди на нашому ліжку - це вже занадто… У морзі жалілись, що колючки глибоко застряли у її шкірі, ніби це неестетично для похоронів. Ну, пробач. Ти знав, як легко я втрачаю контроль.
Перестань ображатись і відпиши мені нарешті. 28 листів без відповіді - це занадто навіть для такого невихованого, як ти.
Сонце, мені пора йти. Жінка принесла мій сніданок. Вона просить називати її Санітаркою, але це звучить так прозаїчно. Я б радше називала її Мамою. Я пам’ятаю маму саме такою - вона завжди приносила мені сніданок у ліжко. Завжди. До тієї неділі, на Великдень. Тоді старий мужчина прийшов до нас додому і хотів забрати у мене мою маму. Я тобі не розказувала (а ніхто й про це не знає), але відтоді мамине серце завжди зі мною.
Ну все, досить цієї балаканини. Мені треба поснідати, а потім ще написати ранкового листа мамі. Перестань дутися на мене!

Навіки твоя,
Квітка.

13.06.15