Чи то погляд далекий з-за рiчки долинув

Чи то погляд далекий з-за річки долинув,
Чи то запах полину,пливе з-за ріки...
Та сумують гойдаючись в травах квітки,
Зігріває на сонці,беріг,-лагідно спину.

Підняли свої брівки,в небо,-білії хмари...
Час гуртує чудові хвилини до пари
І летить,і летить...Знову,й знов без зупину,
В тихім погляді карім,хвилі днів,часу,плину.

Вітер стих...І стоїть безпробудно вода...
Зацвітає калина,в версі,-молода.
Цвіт спускається зверху,спадає до низу...
Загубився в сплетінні стального карнизу.

Що впада в горизонт,градом,ливневий дощ.
Громовиця край неба злітає отож.
Безтурботно малює пісок долі крихти,
Наче пояс блакитний,-веде небо річ.

Гомонить в п'янкій тиші грайливая ніч...
Мерехтить зірочками,неначе заплаче.
То сміється туманом неначе не бачить...
Украде тепле серце,заховає у піч...

Де коханням своїм його там зігріває.
І в поривах тривоги,серце словом цвіте.
Тож сильніше за все,край свій серце кохає...
Чисте,ніжне,та щире...Дуже-дуже просте.

Віддає все що має,що дають все приймає,
В рамках...В межах безумства...В міру добре,святе.
Наповняючи світ добротою своєю,в житті прибуває,
І в безумстві святому,росте,- золоте...

Чи то погляд далекий,з-за річки долинув,
Чи то запах полину,пливе з-за ріки...
Та сумують гойдаючись в травах квітки,
Зігріває на сонці,беріг,-лагідно спину.
 (Понкратова.О.В.)