Синя птаха...

Біль моя гірка, нікому не звідана біль,
Огортаєш ти часом так міцно мене.
І  хочеться бігти за обрій  тих мрій,
Де він мою зтерзану душу  не на здожене...

Заплелося у косу кохання та горе,
 Мов знову мене спонукає на вибір.
... невже ж бо не пройдене поле..?
Чи  журавлі не здолали бар’єри із гір ?

І знову, в мені закрутило та десь понесло,
Най бо душа моя, най бо. Прощаю, лети.
Скажи лише серце, а чи у пекельнім вогні,
Тепло що у юності було я зможу знайти?

Не втішай мене ніч, я благаю лише не втішай,
Бо остання та птаха блакитна. Пускаю, лети, відлітай...
Я звикла чекати віки, а марну надію мені не давай,
Та всілася ти на плече, і просиш душі не змикай...

Догорає вогонь,  у багатті, що ми ген тоді розвели,
Ні, ні, ні зачекай, ще на мить, не пущу я тебе, не лети...
Я знову збудую, та вже із граніту незламні і вічні мости,
Напою тебе синя птахо, коханням і ти вже не схочеш піти...