Есть тысячи дорог и миллион тропинок...

Есть тысячи дорог и миллионы тропок,
Есть тысячи полей, но лишь одно моё.
Что делать с тем снопом, что недовскормлен соком?
Не рясный урожай и редкое жнивьё.

Неужто бросить серп и в лодыри податься,
И проклинать судьбу за этот недород,
Затем к соседям в рабство набиваться
За пару сухарей и шкварку в нищий рот?

Когда б я смог забыть нерод родного поля,
За горсть такой земли мне б тут же дали всё …
К тому же и стерня ног никогда не колет
Тем, кто в лаптях холопских ходит на жнивьё.

Но должен я идти на поле наше босым
И мучить и себя и свой ленивый серп,
И падать обессилив на покосы,
И спать в обнимку со снопом, как все.

Ведь нива тут моя! Тут я начну зажинок
И лучший урожай меня ни где не ждёт,
Ведь тысяча дорог и миллион тропинок
Меня на ниву отчую ведёт.

                (перевод А.Мироненко)

"Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок..."

Є  тисячі  доріг,  мільйони  вузьких  стежинок,
Є  тисячі  ланів,  але  один  лиш  мій.
І  що  мені  робить,  коли  малий  зажинок
Судилося  почать  на  ниві  нерясній?

Чи  викинути  серп  і  йти  байдикувати,
Чи  долю  проклясти  за  лютий  недорід
І  до  сусід  пристать  наймитувати
За  пару  постолів  і  шкварку  на  обід?

Коли  б  я  міг  забуть  убоге  рідне  поле,
За  шмат  ції  землі  мені  б  усе  дали...
До  того  ж  і  стерня  ніколи  ніг  не  коле
Тим,  хто  взува  холуйські  постоли.

Та  мушу  я  іти  на  ріде  поле  босим,
І  мучити  себе  й  ледачого  серпа,
І  падати  з  утоми  на  покоси,
І  спать,  обнявши  власного  снопа.

Бо  нива  це  -  моя!  Тут  я  почну  зажинок,
Бо  кращий  урожай  не  жде  мене  ніде,
Бо  тисяча  доріг,  мільйон  вузьких  стежинок
Мене  на  ниву  батьківську  веде...


                Василий Симоненко