…помітно і чутно, як супроти тебе
вітер витрушує із хмар думки Всесвіту
намагаючись загасити полум’я Віри в людину…
притулюючись до серця, де жевріє свіча Надії
стогне від болю Вічного Небо – живий Дух Світу,
у скорботі за пройдешнім, у самотній печалі взаємності
закоханих світлячків-серць, щоб стати Сонцем,
що не згорає і не хоче бути попелом забуття…
ми намагаємося запам’ятати наші короткі життя
на дистанції між подихом і поглядом, думкою і словом
найціннішого почуття Любові – Душі людини!
щоб стати Сонцем!..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115061001110
Свидетельство о публикации №115061001110
Рецензии
