Моє серце тяготіє від тяжких страждань,
Моя душа мліє від страшних хвилювань.
Ах, небо, якби мене ти чуло...
Якби своєю тишею кайдани ці розімкнуло...
Нема мені життєєчка на Землі Святій,
Наче ластівочку у клітці заховали живій.
Мою надію відганяють у море сліз,
Але, де б не була я, чути голос свій скрізь:
«Я не боюся! Що хочете робіть!
Хоч крізь жахливі муки мене пустіть!
Моє серденько не плаче, не тужує,
Воно з ангелятком по світу мандрує.
Ви мене ніколи не любили, наче я не ваша,
Але від цього ваше життя не стало кращим».
Немає в мені ненависті, немає й любові,
Немає відчаю, а лише зітхання долі.
Ах, небо, яка туга у душі мляво дивиться на мене,
Вони згрішили, і їх каяття чекає страшенне.
Мою силу волі ніхто не зламає ніколи.
Я вічність буду його кохати! Мені нема чого брехати!
Ці злидні - люди, мою душу надірвали.
Але є надія, я завжди це знала.
Надежда
© Copyright: Янесса Мартлет, 2015
Свидетельство о публикации №115060905289
Свидетельство о публикации №115060905289
Рецензии