Лікуй, лікуй себе віршами,
від холоду і льоду лиш одне спасіння.
Нарешті вилізь з осередку драми,
і не тримай у грудях, ті важкі каміння.
Ти не ховай своєї зливи,
з очей спускається дрібний кришталь.
Пробач його, що став не милим
що так пекуча, його рідна сталь.
Дрібна роса вкриватиме твоє чоло,
а в середині все здається, гори-дригом.
Тебе від нього сильно занесло,
і ти за ним, як той жебрак за хлібом.
Так солодкоти падаєш в обійми
забувшись, не турбуєшся про те:
Що милий твій, давно уже не милий,
його серденько не для тебе вже цвіте.
То марні крики... ни кидай словами.
Не бийся, наче пташка у вікно.
Хай він цілований не твоїми губами,
хай, світ розбився, наче кригке скло.
Ти йди! Не оглядайся люба!
Не слухай і більш шансу не давай.
Хто зрадив раз, той ще раз буде...
Пустим обіцянкам - не знайдеш край.
Хто зрадив раз, той ще раз буде
© Copyright: Старлинг Марианна, 2015
Свидетельство о публикации №115060503387
Свидетельство о публикации №115060503387
Рецензии