Ассоль пропаща
-------------------
До моря,
до ясного моря!
До ясного,
щирого Сонця!
Ассоль захлинається
в горі,
І світло згасає
в віконці.
О,де ти,мій Принце-
спаситель,
Задовго вже ти
забарився...
Лиш демон лихий,
іскуситель,
У мене,нещасну,
вчепився.
Побачив - саму не здолає,
Я світло дістала
від Бога.
Одначе ж -
і не відступає:
Знайшлася лукава
дорога.
В холодне втягає болото,
Гарячим піском засипає.
І клітка моя -
не з золота,
Іржею любові тримає.
Любові - яка перетліла,
Бо дано любить -
недостойних.
Я так їх любити
хотіла,-
Душа на камінні
холоне.
Їм сонячний промінь
давала,
Щоб душі сліпі
освітити,
Та їм не потрібно те,
Боже,
Їм досить лиш
в пічці курити.
Не треба їм Небо,
ні Зорі,
Мелодій не треба -
завиють.
Не бачать нічого у морі,
Лиш місце,
щоб лити помиї.
Хіба ж це -
найближчії люди?
А дальші -
тим паче не кращі...
"Реальність" -
розчавлює груди,
І мрії тріпочуть
пропащі.
Чи є ви,червоні вітрила,
Чи це ганчірки лиш
"немодні"?
Навіщо Ти,Боже,
дав крила -
У нори запхнувши
холодні?
Чи смішно Тобі,
чи байдуже,
Що серце моє
розірветься,
Не променем
злине у Небо -
Лиш кров'ю
на камінь проллється.
Не буде і відспіву
пташок,
Лиш крякнуть байдуже
ворони.
І білі пелюстки
ромашок -
Останні вітрила
червоні.
25.01.2001 р.
Свидетельство о публикации №115060400914