***

(у ритмі весняного гону)

мої таргани  повиздихли самі - змучились
зі мною нелегко - треба весь час боронитися
та вже давненько вийшли з моди лати від Gucci
і тільки клоччям свинцевих хмар можу прикритися
прибігла до тебе, струхнувши з мозку попіл умовностей
готова хвостом вихляти, шукати в очах взаємності
бо вже не можу так більше жити - у півголосу
у півреальності, у півмрії, у піввідвертості
збивати коліна, рвучись до тебе, аби торкнутися
оголеним поглядом,  диким, розхристаним, сповненим ніжності
за гратами вій твоїх відчути бажання не відсахнутися
почати з чистого аркуша...  помислу...  чистого ліжка... всі
осяяння серця вписати в амурні літописи Всесвіту
нарешті навчитися бачити в дзеркалі Двох окрилених
і план утечі від себе ночами більше не креслити
 не приміряти личин книжкових з полиць запилених
в шорстких долонях святою сповнитись неподільністю
і щастя пити із губ гарячих натрьох із Вічністю...