Ганна Осадко. Я - Земля

                Ганна Осадко.


                Я - ЗЕМЛЯ.


                Глеб Ходорковский - перевод.

                Эти несколько первых весенних дней,
                самых первых, как только сойдёт и растает снег -
                и земля начинает парИть,
                тогда груди-холмы как будто становятся выше
                ощущая как глухо стучит (набухает) внизу живота -
                сладко млею...
                Почки набухли, готовы вот-вот отстреляться
                пахучей зелёною серединкой...


                Эти первые дни весны
                когда я  чую
                (на вкус - на касанье - на запах):
                как просыпается женщина
                в мире
                и во мне -
                Женщина Земля.

                Эти первые дни весны
                когда ощущаю я
                себя женщиною-землёй
                твёрдой,
 но чуть размякшей после зимы
 замусоренным холмом возле моей высотки,
 где пластиковые бутылки, бумага, прошлогодние презервативы -
 по сути всего только спам, скользящее мимо ничто
 потому, что земля, доню, спокойна и милосердна
 потому, что земля, доченька,возрождается каждый год
 с каждой новой весной она снова  девчонка смешливая,
 с берёзовыми серёжками,
 с разбитыми коленками, закапанными зелёнкой -
 бежит и бежит, как по ствольным артериям сок молодой...

 Но лишь только первый  рискаль (плуг?) лишит землю невинности,
 страстно врезавшись в чёрную плоть,
 пахучую, сладкую, тяжкую -
 и земля станет Женщиной,
 и родИт,
 и будет качать на руках -
 люлечки,
 лЮли,
 люлИ...

 В эти первые дни весны,
 когда я не хочу вспоминать, что всё это было
 уже не раз,
 и ты знаешь, знаешь прекрасно, чем всё это кончится:
 через полгода кесарев скальпель вытянет из неё самый последний плод,
 всё до последнего
 Выскребет -
 даже мышам не оставит - и спрячет в коморе...
 
 А с остальным что делать?
 На всех огородах моей отчизны
 идёт повально кремация стЕбельного сухостоя
       (ручки?ножки? кто же теперь разберёт...)

 А знаешь, я думаю, всё она помнит.
 Должна всё помнить.
 Даже теперь,
 в эти чудесные дни,
 когда всё только начинается
 с ней и со мною
 в который раз...



   *          *          *


                я-земля
             
               Ганна Осадко


Ці кілька днів навесні,
Днів найперших, щойно зійде сніг -
І земля запарує,
Тоді  груди-горби ніби повищають,
Відчувши,
 як гупає унизу живота  солодка млість,
Бруньки набубнявіють, готові от-от вистрелити у небо
Зеленою пахучою серединкою.

Ці кілька днів навесні,
Коли наслухаю
На дотик-на смак-і на запах:
Жінка пробуджується,
У світі та у мені,
Жінка Земля.

Ці кілька днів навесні,
Коли відчуваю
Себе землею,
Глевкою, твердою після зими,
Засміченим пагорбом біля моєї висотки,
Де пластикові пляшки, папірці і торішня любовна гума –
Насправді лише спам,  проминуща ніщота -
Бо земля, доню,
Вона, спокійна і милосердна,
Бо земля, доню,  відроджується щороку –
Кожна нова весна –
І вона знову дівчинка реготлива із березовими сережками на вухах,
Колінця побиті зеленкою замацькані –
Біжить та й біжить, як по артеріях стовбура – сік…

Тільки-но перший рискаль цноти її позбавить,
Захланно вріжеться в чорну плоть,
Солодку, важку, пахучу –
І земля Жінкою стане,
І вродить,
І колисатиме на колінах –
Люлечки…

Ці кілька днів навесні,
Коли не хочу згадувати, що все це було уже купу разів
І ти знаєш, знаєш прекрасно, чим  все це закінчиться,
Вже за півроку –
Кесарський скальпель витягне з неї найостанніший плід,
Вишкребе,
навіть мишам не залишить – і заховає в коморі.
А тоді – що ж із нею робити? –
Повальна кремація бадилиння сухого
На городах моєї вітчизни
 (ручки? ніжки? хто ж тепер розбере?)

Знаєш, думаю, що вона пам’ятає.
Мусить все пам’ятати.
Навіть тепер, навесні, у ці кілька чарівних днів,
Коли усе тільки починається
Укотре
Із нею та зі мною…


© Copyright: Ганна Осадко, 2015
Свидетельство о публикации №115040109184