На мальвах червоних
крові не видно,
не чутно за пострілом
шелест трави
і вкрив чорний попіл
весінній цвіт вишні...
Їм так не хотілось,
та мусили йти.
Вони помирали,
здіймаючи в небо
свій погляд останній,
не вірилось Їм.
Греміло і вило -
прощався Всевишній,
в останню дорогу
за руку сам вів,
а матерів сльози
лились дощем сизим,
туман Їх звивав
у обійми свої...
Вмирали невинні
і поряд із ними
лягав винуватий,
ще скільки за ним.
Минали хвилини,
години і тижні,
і ніч ночували
під небом відкритим
на голій землі.
Був дощ Їм гарячим -
із куль та вогнів,
а сонце ховалось
за димом рясним...
Додому хотілось,
та нікуди дітись:
прийшли і стояли
Герої землі.
Мальви
© Copyright: Людмила Васюк, 2015
Свидетельство о публикации №115060306730
Свидетельство о публикации №115060306730
Рецензии