Лина Костенко. Возвращение Шевченка

ВОЗВРАЩЕНИЕ ШЕВЧЕНКА

Был сослан, запрещён, забрит. Но всё терпимо.
Терпимо – Оренбург. Терпимо – Косарал.
Он не роптал. Молчал. Слезы не пролил зримо.
Терпимо, как-то жил да всё не умирал.

Вернулся в Петербург, и там уж, в Петербурге –
спустя так много лет забвения, дорог –
овацией такой приветствовали други! –
лишь только он вошёл.
И он идти не смог.

Внезапно пошатнулся у колонны.
Случайная слеза его коснулась век.
Ну, знаете... из каторги в салоны...
не сразу улыбнётся человек...

(оригинал)

ПОВЕРНЕННЯ ШЕВЧЕНКА

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.
Нічого – Оренбург. Нічого – Косарал.
Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.

Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі –
після таких років такої самоти! –
Овацію таку йому зробили друзі! –
коли він увійшов.
І він не зміг іти.

Він прихилився раптом до колони,
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо, знаєте... із каторги в салони...
не зразу усміхнеться чоловік.