То серце плаче, то сміється,
То раптом затремтить усе,
Бо інколи йому здається,
Що це було, чи буде ще...
Ці поцілунки до світанку,
Палкі обійми за селом,
І ніжні пестощі до ранку
На лавці попід тим вікном.
Чи нерозділене кохання
І сльози ті до забуття,
Чи недозволене єднання
Й чогось нового відкриття...
І серце плаче, і сміється,
Бо то було і буде все,
Бо ж все не так в житті дається:
І буде те, і було все...
То серце плаче, то смieться
© Copyright: Оксана Низенко, 2015
Свидетельство о публикации №115060107377
Свидетельство о публикации №115060107377
Рецензии