Жизнь как река, что мимо протекает.
И жди-не жди, и сколь ни ожидай -
Но огибает та вода шальная
И холм забытый и забытый гай.
Отдельно мир – синеет стежка боли.
Отдельно ты – как почернелый ствол.
Забытый край, наслушался я вволю:
Все песни твои – жалоба иль стон.
Идут года – их не остановить,
И ты – как угорелый – мчишься вслед,
Чтобы судьбу свою до дна испить.
Но всё ж не сгинет твой казацкий род!
Ріка життя уже тече повз мене.
І жди-не-жди, і скільки не чекай —
та оббігає течія шалена
забуту гору і забутий гай.
Окремо світ: синіє стьожка болю.
Окремо ти — зчорнілий, наче пень.
Забутий краю, я начувся вволю
твоїх жалів, твоїх плачів-пісень.
Минають роки — їх не зупинити,
і ти — сторч головою — мчиш услід,
бо доля ще не закінчила спити.
Проте не згине твій козацький рід!
87. Василь Стус. Жизнь как река... 1 вариант
© Copyright: Алёна Агатова, 2015
Свидетельство о публикации №115060102848
Свидетельство о публикации №115060102848
Рецензии