85. Василь Стус. Как хорошо, что смерти не боюсь..
Как хорошо, что смерти не боюсь,
Не спрашиваю, тяжек ли мой крест.
Что перед вами, судьи, не клонюсь,
Неведомых не измеряю верст.
Что жил, любил, ни скверны не набрался,
Ни злобы, что не каюсь, не кляну.
О мой народ, к тебе еще вернусь я,
Когда пред смертью жизнь благословлю
Своим страдальческим незлым обличьем.
Как сын, тебе я в ноги поклонюсь
И честно гляну в твои честны очи
И в смерти с родиною породнюсь.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Свидетельство о публикации №115052903938