Моє дитинство в платтячку простім,
Що мама вечорами взимку шила…
Кричати пізно: зупинися, стій!
Залишся, бо мені ти любе й миле.
Раділа, як воно втікало в ліс
Між літніх трав некошених босоніж,
Бо в інший бік мене тоді поніс
Невпинний час в юнацькому безсонні.
Ще зустрічей чимало в нас було,
Та маму й тата рано відспівали…
Чужими стала хата і село,
Де в піжмурки з дитинством часто грали.
Якось моя малеча до села
Із тітонькою з’їздила улітку,
Мені дитинства дотик привезла -
Світлини чорно-білі, що сусідка
Забрала із хатини-сироти,
Аби тамтешні зайди не топтали.
“Матусю, ось поглянь - це ж наче ти”.
Покинуте далеко на поталу,
Лишилося самотнє серед стін,
Господарем забута кицька наче…
Моє дитинство в платтячку простім,
У снах мені всміхається і плаче.
Мо дитинство в платтячку простiм
© Copyright: Валентина Попелюшка, 2015
Свидетельство о публикации №115052609105
Свидетельство о публикации №115052609105
Рецензии