Прощальним потиском ще тепляться долоні,
Переростає в відчай смуток на пероні,
Гірчити вже почав розлуки смак.
Віднині нарізно з тобою, а відтак
Ділить не будемо ні радощі, ні болі,
За що великий мінус ставлю долі.
«Напишеш, як?» «Звичайно, а ще б пак!»
Час на шматки покраїв Батьківщину,
З дитинства лист чекаю і донині.
* * *
Ладонь еще хранит тепло твоей руки,
Отчаянье растет на смену грусти,
Разлуки горечь долго не отпустит,
Уходит поезд всем желаньям вопреки.
Отныне порознь, не дано с тобой
Делить на равных радость или боль.
Так решено не нами, а судьбой.
«Напишешь, как там?» «Кто бы сомневался!»
Совсем седой, «Союз» давно распался,
Жду пары слов, но почта дала сбой.
Чекання
© Copyright: Петр Коваль, 2015
Свидетельство о публикации №115052502616
Свидетельство о публикации №115052502616
Рецензии