Хай дощ iде... Перевод Светланы Груздевой

І знову дощ, травневий, ще холодний…
Асфальт дзеркальний, в нім життя вирує:
Гілки дерев, мов східці -  вітер бродить,
Тиняє всюди,  тягнеться й до туї;
Гарчать машини, лізуть у калюжі,
Неначе свині  в гумових чоботях,
Та обливають тих, що їм байдужі.
Вже два дні дощ, чекаємо й в суботу…
Блакить небесна в смутку надто сіра,
Птахів не чути, ельфи в квітах тонуть…
Буть чи не буть …теплу? (як у Шекспіра)
А парасолі лізуть із бетону
(Як ті травинки – тягнуться до сонця),
Стікають краплі епонджем під ноги,
Які спішать (взялась їх ціла сотня),
Та тупотять  в асфальтові дороги…
Я ж -  у вікні:  стою собі й чекаю,
Коли  у скло морзянкою краплини
Пошлють оте гаряче «Бути раю!»,
А ще про тебе мрії в думи линуть…
Як дощ іде – ти поряд, ніби поряд…
В душі тепло, розрада і кохання.
А між краплин я бачу ніжний погляд…
Хай дощ іде  в суботу, й не востаннє…
(22.05.15)

Перевод Светаны Груздевой -
http://www.stihi.ru/2015/06/12/386

И снова дождь…он майский и холодный…
Асфальт зеркальный, жизнь в нём бьёт ключом.
А между веток ветер бродит в сходнях,
Слоняется везде, всё нипочём
Ему…машины лезут прямо в лужи,
Что свиньи: грязь летит из-под капота
И обдаёт прохожих равнодушно.
Два дня дождит…ждём также и в субботу…
Лазурь небес – в печали на полмира,
Не слышно птиц, в цветочках эльфы тонут…
Быть иль не быть…теплу? (как у Шекспира)…
А зонтики всё лезут из бетона
(как те травинки  – потянулись  к солнцу)…
Стекают капли эпонджем под ноги,
Что так спешат… (их набралась уж сотня),
Топчась в смоле асфальта на дороге…
А я в окне стою…дождусь ли рая,
Когда в стекло морзянкой эти ливни
Пошлют благую весть, что оживаю –
И о тебе мечтанья в думы хлынут…
Как дождь идёт, ты рядом, будто рядом…
В душе тепло мне – утешеньем летним.
А между капель – ты с влюблённым взглядом…
Пусть дождь в субботу будет не последним.

Чи згадаються шкільні роки...

Чи згадаються шкільні роки, перший дзвоник,
Перша вчителька і світ знань нових,
Білі фартуки, що кожен рік ваблять  модиць,
Старшокласники, з якими -  на «Ви»…

Чи забудуться кафе «Ласунка», перерви…
Сад фруктовий  вабить цвітом не нас,
Хоч облазили в свій час усі там дерева,
Запізнившись, залітали у клас.

Чи соромились за пару двійок…  Щоденник
Худнув часто, як  втрачав сторінки…
Чи стирали ми догани, знавши напевно,
Що посадять нас за все під замки…

Чи закохувались хоч би раз і назавжди,
Чи записки літачками неслись…
Не забудемо шкільні роки, кращі, справжні,
Ще до школи завітаєм колись!
(25.05.15)