Коли лід став товщиною у дві долоні,
коли вітер у трощі співав арію
про невблаганність долі і скору смерть,
коли я у вирві лежав долілиць,
зціпивши зуби від пекельного болю
і сніг мене замітав,
явився янгол, у людській подобі.
Підняв мене і на віз поклав.
Кудись поділися час і простір.
Три місяці, як три доби.
Бересток зеленіє
Відцвіли вишні.
Поховалися хрущі, але гудуть джмелі та дроти.
Цигани їдуть на прощу, мабуть до Вішни
сповідуватися про свої гріхи.
А я отут на копиці свіжого сіна
не вірую і не знаю,
просто сиджу...
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
108 -просто сижу-
© Copyright: Валео Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №115052206813
Свидетельство о публикации №115052206813
Рецензии