Фарби

Ви так впевнено і чітко малюєте картину свого майбутнього. Ретельно підбираєте фарби – вибираючи найяскравіші з них. І як  найліпші митці, художники з багатовіковим визнанням наносите їх на полотно.  Весь свій час і всі свої сили присвячуєте завершенню шедевра. З кожним днем  наносячи новий шар планів. Вкладаючи в полотно всю душу, намагаєтесь досягти визнання – за найкращий витвір століття. Притримуєтесь загально прийнятих рамок, чітких правил – що до фарби та пензлика. Слідуєте інструкціям знавців та критиків,  котрі неодноразово займали призові місця на виставках.  З кожним днем - на вашу картину прибуває новий пейзаж, нові плани. Та одного разу, з необачності з пензлика стікає масивна крапля фарби, котра псує весь запланований сюжет. Хутко хапаючи пензлик виправляєте пляму – замальовуючи та маскуючи її під заплановані дії. Потім, з цікавістю в очах та бентежністю в серці берете в руки полотно і слідуєте в інші – чужі галереї.  Щоб бодай одним оком глянути на другі картини.  А чи немає в них брудних плям, чи фарба випадково не змарніла і не  втратила свій колір. З прискіпливим видом знавця, роздивляєтесь полотно. Шукаєте ті ж замасковані плями. Десь знаходячи їх – з задоволеним настроєм йдете далі. Одна за іншою змінюються рамки. Ви йдете далі,  і ось зупинившись на одній з них – шукаєте плями, але їх немає. Немає жодної! Взявши лупу роздивляєтесь зблизька. Та знов нічого – картина майже ідеальна. Як так? Повинна ж бути бодай одна! З середини Вас починають гризти почуття. З’являється маленька зелена істота схожа на жабу. Вона впевнено підлізає до Вас і сідає Вам на плече.  Радить , звернутися до власника картини : щоб, той наче, змінив тон фарби. Бо так полотно буде виглядати більш яскравим. Ви слухаєтесь її. Радите, начебто хорошу фарбу. Але ж саме ця фарба – призвела до забруднення  Вашої картини, саме  вона зіпсувала пейзаж і залишила жирну пляму. Ви це розумієте, та все ж з доброзичливою посмішкою, радите обрати саме її. І ось…полотно зіпсовано. На ньому навіть не одна, а дві плями. І це добре! Бо це більше ніж у Вас. Знову йдете до іншої галереї…
 Картини міняються, а ситуації повторюються. Згодом , Ви зовсім забуваєте про свою. Адже, зараз, всі сили  йдуть на оцінку чужих картин. Ви вбираєтесь у вбрання картинного знавця. Так би мовити :  переймаєте роль критика. Все менше й менше проводите час  в своїй майстерні.  Згодом ховаєте фарби, відкладаючи на потім завершення свого шедевру. День за днем йдуть, а Ви мандруєте  галереями – роздаючи « добрі ради». Свою ж картину – ховаєте в стареньку кімнатку, розміром три на три, котра вже давно потребує ремонту. І ось… йдуть роки – фарба тьмяніє, дерев’яний мольберт починає гнити. На полотні з десятки павучків, влаштовують свої пастки. Минають роки, а разом з ним й минають Ваші сили. Ви все менше з’являєтесь на виставках, Вам набридає запах чужої фарби. І ось на завершення своїх днів, Ви згадуєте про своє полотно. Збираючи останні сили
Йдете в кімнату. А  від Вашої картини – залишився один лиш мотлох, одна облуплена фарба. І зараз, вона потребує ще більшої реставрації, ніж ця старенька кімнатка. Та у Вас вже немає на це сил. Адже Ви потратили їх на критику та оцінку картин інших митців. Немає, сил навіть тримати пензлик в руці… а що робити далі.. Роки йдуть , сили минають. А як буде виглядати Ваша картина?