80. Василь Стус. Еще немного - и порвется связь...

Еще немного - и порвется связь.
Забытый мир проникнет в сны ребячьи,
И предзнаменованья и пророчества
Все захотят исполниться на нас.
Червона барка выплывет из мглы
Тяжелой безголосою бедою.
Не медли же, пускайся за водою,
Покуда душу холодом свело.
Клювастый серый феникс на челне -
Вот тот, кому ты должен бить поклоны,
Чтобы сумные приняли затоны
Тебя как гостя на предвечном дне.
Блажен, кому закрыт обратный путь,
Кто уж объят холодною волною.
Пади, напейся смертною водою,
В забвенье погрузив себя по грудь.
А все, что в жизни ты не воплотил,
Как след пробьется на плите могильной.
И ты уже навеки станешь вольным,
Как сирота в своем всебытии.


Ще кілька літ – і увірветься в’язь.
Забутий світ увійде в сни диточі,
і всі назнаменовання пророчі
захочуть окошитися на нас.
Червона барка випливе з імли
тяжкою безголосою бідою.
Не дляйся, враз пускайся за водою,
допоки в душу зашпори зайшли.
Дзьобатий сірий фенікс у човні –
це Той, кому ти кластимеш поклони,
аби похмурі прийняли затони
тебе як гостя на довічні дні.
Блажен, кому немає вороття,
кого вже хвиля пойняла студена.
Пади і пий із річки небуття,
у смерть свої розкидавши рамена.
А все тоте, що виснив у житті –
як рить, проб’ється на плиті могильній.
Бо ти єси тепер довіку вільний –
як сирота – в своєму всебутті.