78. Василь Стус. О, сколько слов... 2

О, сколько слов, чудовищам подобных!
И все мимо меня культями бьют,
И все в мою не попадают суть,
А только долбят, долбят, долбят, долбят.
И я иду - сквозь призрачное слово
Неведомое. Тут - передовая,
Где все твои бойцы - одни слова.
Измену сеют облики былого...
Что передоверяются перу,
И забывают дух с тобой единый,
И тьмой темнеет образ Украины,
Как только он растает - я помру
И в кружевной ночи я растворюсь,
Где ни услад не сыщешь и ни скорби,
Где не живут, а смерть свою жуют.
О, сколько слов, чудовищам подобных!



О, скільки слів, неначе поторочі!
І всі повз мене, ніби кулі, б'ють,
і всі мою живу минають суть,
а тільки строчать, строчать, строчать, строчать.
А я іду — крізь ці слова облудні,
незнані досі. Тут передова,
де всі твої бійці — одні слова.
І сіють зраду спогади марудні,
що передовіряються перу
і забивають дух тобі єдиний,
і тьмою тьмиться образ України,
допіру він розтане — й я помру.
І в помережані увійду ночі,
де ні жалю, ні радощів не ймуть,
а так живуть — і смерть свою жують.
О, скільки слів, неначе поторочі.