Абсент

А справа й не в тому, що він щоночі сидить у генделиках та шинках
У важкій тютюновій хмарі, не рахуючи цигарок.
Справа також й не в тому, що він досі не розібрався в жінках,
Читаючи Борхеса, вивчаючи творчість Міро
І розглядаючи повний місяць крізь чорніші за квадрат окуляри,
Не виходячи зі своєї порожньої, але такої чужої тари,
Відрощуючи волосся, ніби Іісус.
І жінки його звуть за собою, немов лісові мавки,
Що його графітовий погляд не побачив, хоча і мав би.
Він грає в карти, у кишені козирний туз,
І завжди виграє.
Із авантюрами в нього любов навзаєм
В необладнаних гримерках театра і застарілих фойє,
Борячись з нежитю, хронічно відкриваючи третє око
І дратуючи себе все більше, і з кожним кроком,
Йдучи золотими стежками з любов'ю до бога,
Не ховаючи від небезпеки ані чоло, ані ноги,
Серед привабливих і відчайдушних кобіт,
Що мають губи, немов соковиті вишні
І вдома увесь пансион - їжу, алконапої, тепле ліжко.
Він дарує їм друге життя, наче сам став всевишнім
І повертається самотнім вовком у власний світ,
Де від місяця більше не варто ховати сліз, не пізнавши кохання і кар'єрного росту.
Прокидавшись щоранку з дев'яносто-шістдесят-дев'яносто
І роками думаючи:"А в чому сенс?"

Так не плач, не шукай порятунку,
Серед мазанок, висотних будинків, рахунків.
Серце, складене немов оріґамі,
З кожною виставою чи концертом,
Не прописане в Біблії та Корані.
Йди у шинок, напивайся абсента!
Пойло з полині замінить ліки,
Зелена отрута нападає краще за повінь.
То ж не плач, не ховай своєї любові,
Цитуючи повному місяцю Гете і Данте,
Цитуючи себе і власного янгола-охоронця
З паперового сонця,
Створеного міцним як залізо Інфантом.
Там де з кожним ковтком відкривається стратосфера
І небіжчики саджають блакитні троянди,
Пий абсент, ніби пращуром Шарля Бодлера,
Створюй те, що створював сам ти -
Цілий світ в щирій темряві окулярів.
Й ми зустрінемось, точно зустрінемось, почекай лише трохи,
У генделику, у шинку, у ресторані чи барі.
Дві загублені постаті,
З кожним наступним кроком,
При ретельному розгляді.
І не плач, й бережи тебе господи.
Ми зустрінемось графітовими у натовпі,
Й все що хочеш, навіки на тобі.
Де в абсенті серця незаймані,
Все що хочеш, навіки на тобі,
Все що маєш, навіки дай мені.