Цей світ придуманий не нами
І люди доль не вибирають...
Все заростає...навіть рани
Та тільки, жаль, рубці лишають...
І скільки тих рубців на серці
Від нездійсненного, від втрати...
Ми від народження до смерті,
Вчимося падати й вставати...
Та хоч людина крил не має -
Літати хоче, ніби птаха,
Допоки крил хтось не зламає
І не ввіб"є у серце цвяха...
І ось уже вітрами гнані,
Перебираємо причини,
А в серці кровоточать рани
І зводить відчаєм судини...
Рахуєм щастя погодинно,
А за плечима стогне вітер:
Ніхто у світі цім не винен,
Що у саду вмирають квіти...
Нічого вічного немає...
Прийде той час і нас не стане...
Усе проходить...все минає...
Все заростає...навіть рани...
Все зароста...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115052003841
Свидетельство о публикации №115052003841
Рецензии