Моцарт

Я за тебе готова віддати власного Моцарта,
У червоних мештах гуляючи Віднем,
Мучити твоє тіло, відкриваючи нові емоції,
Щоразу втрачаючи цноту, але залишаючи гідність.
Я готова востаннє слухати свого композитора,
Нотними телеграмами заполонити поштові відділення
І водити екскурсії Лучаківським цвинтарем,
І вкладати тобі те що досі не втілено,
Розбивати традиції й навіть жити за графіком,
І молитися на колінах перед готичним костелом,
Після пити міцну гіркувату арабіку,
Вдома смажити пляцки на одній із пателень.
Насолоджуватись власною порожнечею,
Шити тобі балаклави, розписувати власноруч шоломи,
Й де б ти не був, до тебе завжди прилечу я,
Серед пагорбів та ярів, не знаючи жалю і втоми.
Я до тебе готова летіти метеликом,
Комахою будь-якою, самотнім лелекою,
Маргаритою, між канделябрами й стелями,
Щоб з'являвся перед очима хоч на мить, хоча б деколи.
Я за тебе готова віддати! Все власноруч за тебе знести
І мастити всі твої опіки італійською дорогою олією
До моменту, коли заграють переможні українські оркестри,
І писати годинами нариси про війну й історичні події.
Я за тебе готова навіки віддавати власного Моцарта,
Без перерви тебе обіймати, переходяси всі власні грані.
Я до тебе була субстанція, консервована в хмілі і оцеті.
Я готова віддати все, навіть бачачи тебе востаннє.
Мене дійсно звати ніяк, і це все в порівнянні з тобою.
Наші діти підуть до школи й переможуть у олімпіадах,
Я заповню увесь наш будинок  та любов'ю,
Я готова віддати Моцарта,
Все життя його віддавати.
В миті слабкості, сльози, що ллються і цілющим стають елексиром,
Всі готові перемогти боленосні шляхи та гармати -
Повертайся до мене навіки, повертайся нервовим і сивим,
Я завжди буду знати й чекати.
І в нас вдома щодня буде кава і солоні смажені пляцки,
І закінчиться болісна тиша й елексира джерело - повіки.
Я не знаю, в якому житті, я не знаю, коли б знову я б з ким
Віддавала б власного Моцарта, аби прямо тепер і навіки.