Пожалiй мене, старую

Стара бабуся збирає увесь свій нехитрий крам
Візочок гойдає, скрипить, підстрибує на каміннях
Старенька боїться - назад їй уже не втікти
На зцілення шансу нема - не знайти євшан-зілля

На зцілення себе від спогадів - тоскних й сумних
Від радісних - тяжче в 3 рази
Усе, що прив'язує до місця:
Чи то небесна блакить, ранкова гімнастика
Відчуттям дому воно їй болить
Й додає смертельної втоми
І на обличчя бридкої відрази

До тих, хто змусив на старості літ зніматися з місця
Пакувати клунки, сумки, пожовклії фото
А надто - її радянську молодість
Де було зрозуміло, хто друг, а хто ворог
Таке от життєвоє motto

Ховала все це, пакуючи старі поштівки
Сльозьми омивала, як кроплять святою водою
Ілюзії тихо зникали, як на піску дитячі відбитки
Але ніхто не попереджав,
Що буде то так несамовито-пекуче-гіркотно

-Зібралась нарешті, - зітхнула полегшено, але несильно, примарно
Мара надвечір'я спускається тихою хмарою
Аби ж тільки до блокпостУ дібратися засвітло, швидко
-Солдатику, пожалій мене, старую...