у відповідь на вірш С. Жадана
Що потім зі мною було,
Коли я зібрала всі речі,
Немов у дурному кіно,
Без жодного плану до втечі?
Якісь випадкові сварки
З кондуктором в жовтім трамваї,
Якісь недоречні думки,
Якісь безпричинні печалі.
Я вкотре палила мости,
Не разом – розсудливо, вроздріб,
Писала на стінах листи,
Палила дешевий непотріб.
Пила несмачний чорний чай
В сумнівних маленьких фаст-фудах,
Шукала занедбаний рай
У психоматичних застудах.
Це дивне, легке забуття
Мене примирило з собою.
Там, звісно, не було життя,
Втім, також не було і болю.
Повз мене плили острови,
Проходили тижні та люди.
Як пасмо дурної трави,
Була я чужою – усюди.
І, мабуть, просила дарма,
Щоб було гостріше й солодше.
Щоб ця неможлива зима
Тривала якмога довше.
7 квітня 2015
IV Подорож
© Copyright: Ванир, 2015
Свидетельство о публикации №115051208756
Свидетельство о публикации №115051208756
Рецензии
