Жiноча розмова

У тролейбусі міському,
Виробництва «Білорусь»,
Поспішаючи до дому,
Мовчки їдуть всі чомусь.

Надулися «індиками»,
Бо у кожного своє,
Нема радощів роками,
Проблем більше все стає.

Так тарифи піднялися,
Подуріли наче всі,
Очі кров’ю  налилися,
Живуть люди на межі.

Влада тільки обіцяє,
І зомбує все людей,
Про реформи заявляє,
З ними буде все окей!

На Майдані так рішили,
І зробили вибір свій.
Європейський шлях мостили,
Думали, що він легкий.

Багатіли все думками,
Від реалій відійшли,
Звикли жити ми «совками»,
До прозріння не дійшли.

Нам усе щось заважає,
І сусіди не такі,
Європа теж хвостом виляє,
Їх обіцянки слабкі.

Не беруть нас у Європу,
Їм сьогодні не до нас,
Незважаючи на квоту,
Не настав іще наш час.

Мрії наші не здійснились,
Одна жіночка вела.
Тут і інші підключились,
І громада – загула!

Одні владу прославляють,
Інші зовсім навпаки,
Слів уже не підбирають,
Розійшлися враз жінки!

Президентів всіх згадали,
І прем’єрів заодно,
Олігархів теж дістали,
Що було і не було.

Жіночок вони дістали,
Надоїло жити так,
Від реформ краще не стало,
Не життя а «кавардак».

В магазинах такі ціни,
Не по нашим гаманцям,
Комунальні гривню з’їли,
Дірка з бублика лиш нам.

Можновладці нас не чують,
Їм тепер не людей.
Скоро все оподаткують,
Для АТО нема грошей.

Тут панове не до сміху,
Коли чуєш отаке,
Як жінкам надати втіху,
Злість їх скоро рознесе.

Цей тягар їм не під силу,
Все звалилося на них,
Моляться на кожну гривню,
Прокормити як своїх.

Валіз із рук не випускають,
І заклопотані такі,
Всі до цього вже звикають,
Час виходити мені.

Їхав мовчки до зупинки,
І багато що пізнав,
Розмову поважаю жінки,
Їй язик сам Бог надав!