Так мене ніхто не любив:
Ніжно-трепетно, палко, безмежно.
Моє серце ти враз запалив
На високій Говерлі. Пожежа.
Я горю. Кров шалено кипить.
Твої руки крізь сніг обпікають.
І від захвату тіло тремтить.
З гір холодні струмочки стікають.
Тихо плачу від щастя й молюсь.
Подарунок в долонях стискаю.
І нічого я вже не боюсь,
Коли поряд ти, наче у Раї.
Твоя писанка, твоя душа
Кольорами любові так сяє!
Між горою і небом межа
Вкрита хмарами, що нависають.
Я тебе відчуваю наскрізь
До фізичного болю, до крику.
В твоїм серці заквітчаний ліс,
Ліс неходжений, справжній і дикий.
І я дякую Богу за те,
Що з'явився в моєму світі
Ти, єдиний. І відтепер
Я не можу без тебе жити.
(11.05.2015 р.)
Так мене нiхто не любив
© Copyright: Людмила Дронь, 2015
Свидетельство о публикации №115051110438
Свидетельство о публикации №115051110438
Рецензии