Из зала суда. Из Олексы Ризныкова

Примазываясь к Украине,
Судья - холёный изувер -
Лишь за любовь к моей святыне
Судить решил меня без мер.

Ирония здесь так глубинна,
Что даже не достанешь дна:
Любимейшая Украина -
Антисоветская страна?!

О Боже! Что за разговоры?
Любить всем сердцем - это ль грех?
Люблю поля её и горы,
Цветы, леса, кипенье рек.

Однако не за миску каши,
Не за пиханье ложки в рот.
Иные ценности есть наши -
Те, что нетленны, как народ.

Любовь - преступное деянье? -
О чём талдычите опять?
Нельзя любви моей дыханье
Антисоветским называть.

Меня решили вы обидеть.
От правды спрячете в подвал?
Ведь преступленье - ненавидеть,
А я люблю! Где ж криминал?!

1972.

***
Ім'ям республіки моєї
мене засуджено тепер
Лиш за любов мою до неї,
до Української РСР.

Така іронія глибинна,
що навіть дна не дістаєш!
Невже любов до України
антирадянщиною є?

А я люблю! Нащо таїти
цей гріх (якщо це справді гріх)?
Люблю поля її і квіти,
ліси і гори, плюскіт рік.

І не лише за миску повну,
що на столі моїм стоить,
люблю також і за духовні
нетлінні цінности її.

Чи є любов моя злочинна?
" Так, так, злочинна є!" - товчуть,
мою любов до України
антирадянською зовуть!

Брехня нікчемна! Є на світі
Одна Вкраїнська РСР,
яку є злочин НЕ любити,
яку не можна НЕ любити!
яку люблю, хоча б і вмер!

1972