73. Василь Стус. Упали росы на зелены всходы...

Упали росы на зелены всходы,
Из рощи отозвался соловей,
Подобою души мерцает море,
Безбрежно вырастая из ночей.
Над головой звезда еще мигает,
Как будто в сеть попавший дикий птах.
День занялся и яростно пылает
На черных перепутьях и ветрах.
Паду в траву - в благословенном лоне
Земли своей покой себе найду,
Отдамся всегосподней обороне,
Почуяв за собою смерть-орду.


Упали роси на зелені вруна,
з діброви обізвався соловей,
подобою душі ряхтять лагуни,
безмежно виростаючи з ночей.
Над головою зірка ще тріпоче,
мов пійманий у сільце дикий птах.
Зайнявся день і яро палахкоче
на чорних роздоріжжях і вітрах.
Паду в траву — в благословеннім лоні
землі своєї спокій віднайду,
усеблагій віддавшись обороні,
бо за собою чую смерть-орду.


Рецензии