73. Василь Стус. Упали росы на зелены всходы...
Из рощи отозвался соловей,
Подобою души мерцает море,
Безбрежно вырастая из ночей.
Над головой звезда еще мигает,
Как будто в сеть попавший дикий птах.
День занялся и яростно пылает
На черных перепутьях и ветрах.
Паду в траву - в благословенном лоне
Земли своей покой себе найду,
Отдамся всегосподней обороне,
Почуяв за собою смерть-орду.
Упали роси на зелені вруна,
з діброви обізвався соловей,
подобою душі ряхтять лагуни,
безмежно виростаючи з ночей.
Над головою зірка ще тріпоче,
мов пійманий у сільце дикий птах.
Зайнявся день і яро палахкоче
на чорних роздоріжжях і вітрах.
Паду в траву — в благословеннім лоні
землі своєї спокій віднайду,
усеблагій віддавшись обороні,
бо за собою чую смерть-орду.
Свидетельство о публикации №115051000126