Музо, де ти?
А, ти ось, прямо тут,
В повітрі ловиш куплети?
Ні, мене, мила, не ждуть.
Ні, моя мила, не люблять,
Бездумних і чесних, як я,
Ох, любая моя Музо...
Вже давно не знайду каяття.
Не повіриш, і не шукаю,
Каятись пізно мені,
та і в чому? як би мені знати,
Давно б вже сказала тобі.
Мої рими від мене тікають,
Як прокаженні від чуми,
І чужими повік зникають,
Як сірі і вогкі дими.
Ні, не чую, та вже і не треба,
Ні не бачу, хай краще сліпа,
найболючіше ж - що відчуваю.
То мій дар і прокляття. Дарма.
Павутиння німої дрімоти,
Приглушить зсередини крик.
Ти, його, Музо чуєш,
О, так, ти чуєш мій рик.
Мою біль, скреготіння зубами,
Біль скаженний, від чого німа.
Музо, я тільки розвожу руками.
Серед тисяч - навіки одна.
Музо, де ти?
© Copyright: Екатерина Бигун, 2015
Свидетельство о публикации №115050907884
Свидетельство о публикации №115050907884
Рецензии