Пробач

Здійми до неба свої очі,
Відчуй дощу тривожний плач
І хай твої уста шепочуть:
«Пробач мене…пробач…»

.......

Пробач мене за подих злих надій,
Що дарував так необачно й неквапливо,
Пробач за золоті руїни мрій,
За пил ввірянь, за кожне "неважливо"...

Пробач, що обіцяв та не прийшов,
Коли ти відчайдушно так чекала
Як я тебе знайду, я не знайшов...
Мала краплинка з неба раптом впала:

П'янка жадана злива почуттів-
Шалений дощ, солодкий та тендітний
Хай змиє фарбу тих минулих днів,
Що промайнули так чарівно й непомітно...

Пробачте й мати, що не цінував
Турботу щиру, віддану, безцінну...
Свої думки я вище підіймав,
Не поважаючи підтримку ту постійну.

Хай ангел, дбаючи, своїм м'яким крилом
Життєвий шлях батьків всіх захищає.
Пробач і сонце. Я твоїм теплом
Квапливо знехтував, упоспіх уникая.

Пробачте хмари, дощ ранковий що
Недбало парасолькою відхилив...
Не цінував, й не розумів я що
То тимчасова розкіш - жити... Ти повірив?

Повірив, що не вічно йдуть казки?
Пригадуєш? Життя як день лунає.
Ти пишеш оповідь життя, це не зразки.
Сніг і твого буття, ось-ось, диви, розтає…

Пробач мене... І вибачись сама
За кожне їдке слово у родини,
Бо хто тобі сказав що на Землі,
Не живимо останньої хвилини?!...

Шукай себе. Шукай серед рівнин.
Шукай в бібліотеці, в парку, вдома.
Шукай, живи! Момент завжди один…
Шукай, допоки не нахлине жадна втома.

Шукай себе - життя повне краси,
Не загуби цінну хвилину насолоди.
Шукай, але пробачення проси,
Інакше не знайти й довіку згоди.

Пробачте тихі зорі, що свій взір
Не підіймав на дивовижно ясне небо.
Пробач же Боже... Хай панує мир,
А іншого в житті мені й не треба.