Протокол

Коли ми намагалися втекти від міліції
І карабкалися, немов діти, під ту адміністрацію і угору,
Він нервово тримав мою руку і шепотів мені:"Швидше, Патриціє!",
А я бігла, немов скажена, палила контору
Підборами,
Дивилася на його бороду -
Ми про це ще не раз поговоримо.
Поперше, ми тікали, бо щойно купили пиво,
А чергові це вперше помітили.
Тобто ми не вкрали, не вбили, і ти знаєш, я маю рацію,
Єдине - я бігла на своїх підборах у руках із свіжими квітами,
За якими він ліз крізь паркан, і як раз, під адміністрацію.
Подруге, пиво можна було лишити і зробити вигляд - не наше, та на інше не було грошей.
Потретє, можна було взагалі напитися бурякового фрешу - вдома був цілий глечик.
Але ми знали напевно: тверезими ми не зможемо
Здійснити задумані місяцями солодкі плани на вечір.
То ж ми посміхались і бігли, встигаючи обговорювати стилі бароко і рококо,
Міліціянти вже втратили слід, але ми все одно бігли кущами та гіллям,
І справа навіть не в тому, що ми боялися оформлювати протокол,
Ми просто нарешті стрілися - щасливі та божевільні.

Він казав мені:"Слухай, Патриціє, ми роз'їдемось знову невздовзі,
Але як же нам солодко разом, ми удвох під зеленими кронами..."
А я тоді вперше просила:"Розпусти своє довге волосся."
Бо аж надто була зачарована,
І до речі, розпускати волосся навіть в парку не заборонено.
Далі все було як у мрії - я торкалася його пальців,
Ми добігли собі до під'їзду і допили збережене пиво.
Ми вселилися майже задарма у якійсь старій комуналці
І кохалися, як востаннє, як освідчені дзеной непальці,
Без турбот і засобів захисту, щиро вірячи у майбутнє та диво.
Де його покусані губи і поколоте моє обличчя?
Де незрілі міліціянти, потенційеі корупціонери?
Ми кохалися без зупинки, за годину встигали тричі
Напиваюсь одне одним, мов солодким іспанським лікером.
А на ранок варила кашу, б'ючи тишу всіма банякамм,
І ніхто не міг зрозуміти, що за дивні такі орендатори.
Під балконом у ресторані говорили про Ніццу і Канни,
А я навіть і не планувала, щоб хоч якось зібратись з думками,
Я знаходилась у вулкані,
Діючому, в самому кратері.
До обіда я мала вже транспорт - залізниця і ніч у плацкарті.
Ми прощалися, якнайшвидше, бо обидва не любимо проводів.
Під балконом у ресторані люди їли і пили бакарді,
Але ми нашкребли на пиво, знайшли ковдру й сиділи загорнуті.

І не було жодного подиху, і не було жодного сумніву,
І удвох говорили наживо ми.
І казав він мені:"Патриціє, я вже бачив тебе у минулому,
Ми з тобою були надзвичайними чоловіком і, так, дружиною.

Вже у потязі на другій добі і не маючи жодних гарантій,
Де під подушкою найдороще - телефон й трохи грошей у клатчі,
Я прийняла дивний дзвінок від улюблених міліціянтів:
-Ви остання, - сказали вони, - хто йогопозавчора бачив.

І не мала я жодного подиху, і не мала я жодного сумніву,
І коли говорили наживо ми,
Він казав мені:"Знаєш, Патриціє, я вже бачив тебе у минулому,
Ми з тобою були ідеальними чоловіком і, так, дружиною.
Ніч у потязі була жахливою, я сама почувалась наживою
Говорила з Іісусом і Шивою,
Як могда я тоді його кинути, якщо тільки для нього і жила я?
І я жила б із його проблемами, і я жила б із його похміллями,
І щодня, навіть не переховуючись від усіх діячів закону.
Я ніколи не зможу забути, як ми бігали з пивом крізь гілля і
Посміхались, тікаючи голосно під зірками й зеленими кронами.

Ранок був не напряжний і свіжий - зустрічаючі одне одному віддані.
Я буремно і млосно водночас вибиралася із свого потяга.
Лише встигла побачити бороду, як він тихо промовив:"Привіт тобі.
Я доїхав автомашиною, автостопом, я встиг, охолодь мене..."

І не було жодного сумніву, і не знаю, Іісусом чи Шивою,
І десь там, під зеленими кронами, серед листя й повітря осіннього
Ми назавжди залишимось разом, чоловіком і, так, дружиною,
Приростаючи до одне одного всіма чакрами та коріннями,
Протоколами та похміллями
Як дерева зростаються гіллям.