Манто

Скільки можна брехати й казати, що ти не подумав?
В наших шафах не знайдеш скелетів і з них не потрапиш до Нарнії.
Ти завжди прикидався чи то братом моїм, чи то кумом
І звертався до Будди, щоб власній кармі
Зробити самому казна що на загалом мені одній близькому плацдармі.
Тисячи армій
В твоїй голові воювали за те щоб поворухнулася крига
І щоб я до тебе знову прийшла,
Зняла пальто,
Щоб настала довгоочікувана відлига,
І останнє вечірнє сонце світило нам несказанно,
Невагомий весняний сніг сипався меленим пармезаном.
І щоб наразі ніколи й ніхто
Не ходив на твої концерти
І не вдягав ідіотське лисяче манто
І крисластого капелюха з пером фазана.

Скільки можна демонструвати усім власне значення?
Загордитися полководцем та підкорювати наразі підкорену Трою,
Скільки ще можна грати у супермена і супергероя?
Коли зовсім не все загублено, коли зовсім не все ще втрачено,
У комплексі власних невпевненостей та самоіроній,
Прикриватися неіснуючою готельною бронью,
Розщібуючи блискавку на моїй сукні,
Яку я й сама б вже давно розщібнула.
Оцінювати мої скули
У купі світлин з літмузея.
У голові не смикнеться, у серці не стукне,
Шукати мене, не питаючи, де я,
Усіма плітками та брехнями, пошуковими системами,
Питаннями світобудови,
І може, ми всі взагалі не до справ й не у темі ми
З цими знаннями і іноземними мовами?
Все це щоденне дурне шапіто
Давно вже не варто ані крупних купюр, а ні чверті одного цента.
В пошуках тиші і відокремленої нірвани -
Відтепер головне, щоб ніколи й ніхто
Не вдягав на твої концерти
Ідіотське лисяче манто
І криластого капелюха з пером фазана.