Просто неба

Сонце ловили своїми блідими тілами,
Там, просто неба, де літо все грало у хованки.
Вірили в те, що загояться рани і злами.
Мріяли. Зміст у житті все шукали прихований.

Там фотографії – пазлами в пам’ять нашу.
Ми молоді були: ще не втомилася молодість.
Ще доїдаємо власну заварену кашу
З медом, який від життя набирається солоду.

Ще наша молодість шрами й синці свої чухала,
Дещо незграбно волосся у коси вплітаючи.
Там, просто неба, ми серце із совістю слухали
І рахували птахів, разом з ними злітаючи.

Ви – такі самі. Видно в очах небайдужість,
Видно амбіції, силу твердого характеру.
Ви – молоді. Розквітають іще ваші душі,
Вам, як і нам, ще бракує життєвої практики.

Ваш олівець до життя іще гостро заточений,
Кожен для долі своєї коваль і письменник.
Тільки не бійтесь помилок, закреслень, неточностей –
Це невід’ємне у досвіді ваших щоденників.

Кожен момент назавжди залишається з вами,
Ви – це все те, що колись довелось пережити.
Там, просто неба, ми сонце ловили тілами.
Ми, молоді, відкривалися сповна для світу.