А Ти залиш мене собі...
Я йшла до Тебе стільки років.
У нескінченній боротьбі,
Не чула віщувань пророків.
Я йшла до Тебе крізь віки,
Простоволоса, босонога...
За всі позбавлення й гріхи,
Просила доленьки у Бога...
Ти пригадай наш перший сніг,
Що сипав в ніч, пачавшись зрання...
Тоді поклала я до ніг
Тобі невимовне кохання...
У втомі пройдених доріг,
Я миттю жити не навчилась...
Тебе просила, щоб беріг
Та і сама йому молилась...
Я маску й жалюгідний грим
На почуття не накладала
І сотні тисяч ніжних рим
Тобі від серця дарувала...
То ж, бо, не дай вогню згасить,
Хай навіть запече по тому...
Ти не віддай на жодну мить
Мене ніколи і нікому...
Поглянь: у небо шлях проліг,
Там будеш в прощені - прощенний,
Лиши ж мене, як оберіг:
Ти станеш ним колись спасенний...
Не вiддавай мене нiкому...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115050403325
Свидетельство о публикации №115050403325
Рецензии