Цикламен

Там на узліссі самотньо
Серед засніжених полів
Розквітла квітка, розцвіла до строку
Наперекір долі своєї.

І на снігу як крапля крові,
Шаленим вогнем палав.
Мороз обвів дугою брови,
Але, знати до серця не дістав.

Він був обманутий ненароком,
На жаль, не березневим теплом.
І ось дивиться німим докором,
У січень, вриваючись напролом.

У чому життя трималася, я не знаю,
Які сили берегли?!
Але він стояв, наче в травні,
Коли побратими відцвіли.

І думав я: посланець землі
Дав бій зими: «Дивись, росту!»
Весни гідний новобранець
Стоїть солдат на посту.




Виталий Курбатов.

Цикламен.

Там на опушке одиноко
Среди заснеженных полей
Расцвел цветок, расцвел до срока
Наперекор судьбе своей.

И на снегу как капля крови,
Огнем неистовым пылал.
Мороз обвел дугою брови,
Но, знать до сердца не достал.

Он был обманут ненароком,
Увы, не мартовским теплом.
И вот глядит немым упреком,
В январь, врываясь напролом.

В чем жизнь держалась, я не знаю,
Какие силы берегли?!
Но он стоял, как будто в мае,
Когда собратья отцвели.

И думал я: земли посланец
Дал бой зиме: «Гляди, расту!»
Весны достойный новобранец
Стоит солдатом на посту.