Оксана Пахлёвская. Стихи про южный ветер

Автор: Оксана Пахлёвская

Перевод с украинского языка: Инесса Соколова

* * *

…Прекрасна земля, что согрета,
и солнце, что тихо встаёт.
Прекрасно у южного ветра
лицо, оно словно твоё.

В каком, я не знаю, столетье,
всегда и везде, и нигде, –
у ветра лицо человечье
и молодо в южной среде.

А где будет встреча, не знаю,
но память мечту сохранит.
Навстречу мне ветер желанный
с загаром от солнца спешит.

Загадочный ветер, откуда?
Куда ты  зовёшь за собой?
Лицо ветра с юга – как чудо,
то с негой, то взгляд грозовой.

В нем вижу исконную жажду,
и силу, чтоб всё разрушать, –
в лице ветра южного каждый–
забытых легенд благодать.

А ветер такой старомодный,
из древних забытых глубин:
он руки целует руинам,
чтоб встали они из руин.

А я на дороге у ветра –
как статуя,  древность, горю.
Вернулся он с прошлого света,
чтоб взглядом сказать мне «люблю»..


Оригинал

* * *

...І любиш цю землю зігріту
і сонце, що тихо встає.
Обличчя південного вітру
так схоже мені на твоє.

В якому, не знаю, сторіччі,
бо завжди, бо скрізь і ніде,-
південного вітру обличчя
навіки тепер молоде.

Не знаю, зустрінемось де ми
чи в пам"яті літа згорим.
Назустріч лиш вітер південний,
засмаглий під сонцем старим.

І хто він, цей вітер, і звідки?
Куди за собою він зве?
Обличчя південного вітру
то ніжне, а то грозове.

У ньому жага споконвічна,
що зводить зруйноване вщент,-
південного вітру обличчя
з ущелин забутих легенд.

Цей вітер такий старовинний,
з таких предковічних країн,-
він руки цілує руїнам,
щоб встали вони із руїн.

І я на шляху того вітру -
мов статуя древня в огні.
Він з того повернеться світу,
щоб глянути в очі мені.